Коли ми постарієм з тобою,
Все одно світ наповним любов’ю.
Пригорнуся до тебе, мій любий,
Ти обіймеш і скажеш: «Згуба,
Ти моя Афродита бажАна,
Світла зіронька в небі, кохана,
Ти – мій всесвіт і ангельська мрія,
Сонцесяйна моя надія,
Мов світанок мені після ночі,
Як люблю голубі твої очі!
Наяву їх цілую й ві сні,
Ти калиноньки цвіт навесні.
Ми з тобою, як місяць з зорею,
Ти вже стала моєю душею,
Я без тебе не зможу ніяк –
Наших доль це вже вічний є знак».
Обійму я тебе, пригорнуся,
До серденька твого притулюся
І у відповідь мовлю: «Коханий,
Від цілунків твоїх я тану,
Ти для мене єдиний на світі,
Я люблю ці осяяні миті,
Коли ти пригортаєш до серця,
Скільки блиску в моїх двох озерцях!
Я для тебе неначе зоря,
Ти сказав, що єдина твоя,
Ми щасливі з тобою удвох,
У серцях наших – вічна любов».
