Співчиня я чудовної природи,
В страпатих муз іду на повідку:
Квітки, дерева, море і погода
Чорнилом осідають у рядку.
Яложу заяложене пісненьке,
Але таке, що розпирає дух,
Комусь така банальщина смирненька
Коробить тіло й розрізає слух.
Втопаю в соковитих я пустелях,
Всихаю в обезводнених морях,
По вінця наливаю віршів хмелю,
Розпліскую вино у чужих снах.
Ланцюжжя муз, буває, і порветься,
Рої безглуздих рим тоді в утиль,
Пегас з роздутим ні́здрям схаменеться
І захурделить дум моїх ковиль.
Посадить верхи, здибиться на місці,
Попробуй за вуздечку утримай,
Басує вороний на полі герцю,
Копитьми чавить буйний весь розмай!
Сум'яття покотилось полем бою
І вилилось у зболених віршах.
Отримати побіду над собою
Не в змозі всемогутній падишах.
16.06.2023
Chara Vinna
Дякую, я ніколи себе не силувала ні в чому, але з собою жити в злагоді важче ніж із кимось це мій особистий досвід і переконання
Прещиро вдячна за візити, коментарі, радо зустріну завжди
Валюшо, дякую за візит, коментар. Знаєш, буває, не хочу, щоб щось лізло в голову, хочу затишшя, та не можу з цими отарами думок щось зробити - тоді приходиться писати. Дякую
це мій особистий досвід і переконання 
Вражає 
