спросоння
марно шукав уявну кнопку
щоб вимкнути гавкіт дворового пса
ранішньому снігу під кроками
теж заїло платівку —
зрештою все що не вимикається
робитиме нас сильнішими
як час
як біль
як рівне глибинне дихання
у флейту розщепленого
під серцем ребра
зимові дерева —
мов кістяки торішніх віршів
кожне мовчання прагне бути почутим
в кожному слові ніжність
застряг на початку ніж
нема коли розтинати ним шви
накладені хрестиками
на рани церков
нема коли прикладати його
до губ на морозі
ніби посвячуючи в лицарі
примерзлі до них слова
що встояли проти вітру
нема коли сумувати:
вже підтікають хмарні сховища снігу
мов холодильники
від’єднані від зоряних розеток
вже цей неритмічний капіж
не дратує годинникарів та педантів
вже внутрішній голос
присягнувся на правій легені
говорити правду лиш правду
й нічого крім правди
02.01.22