Зупиняються мрії з роками,
Не летять стрім голів в висоту.
Вже забув боротьбу з вітряками,
Запустив до душі доброту.
Але інколи очі закривши,
Бачу сад як квітує в цвіту.
Запах вишні, що мрію зкоривши,
Ніби медом залив пустоту.
Чом приходить той час що згасають,
Наші мрії, хоч вічна душа?
Ніби й в серці надії палають
І любов ще бажає вірша.
Може мрії мої не зникають,
Просто линуть до інших людей.
Зовсім юних вони окриляють
І надію кладуть до грудей.
Цвіт вишневий ще буде буяти,
Дарувати нам свій аромат.
Якщо змолоду будеш саджати,
То з роками зростиш цілий сад.
1.01.24р. Олександр Степан.
Гарна поезія. 
