І знов уздрів молитву у віршах:
«Дай, Боже, те, що ми просили,
Бо не всихають сльози на очах…»
Що??? Ви просили Бога? Коли?
Ніколи я не чув! А чув одне,
Як ви, пручаючись щосили,
Плювались у пророка і кляли
Того ж самого Бога. Де був страх?!
А чи не я ген стільки довгих років
Гукав до каяття? Та ви мене
Фанатиком назвали! Чи забули?
Я ж вас відверто всіх попереджав,
Що всі ваші серця, тверді й жорстокі,
У відчаї розплавляться за те!
Однак на мій вогонь ви вперто дули -
А Бог вороже військо споряджав!
І все чекав.
Скажіть же мені, доки
Між вами буде зганьблене Святе
Господнєє пророче Слово?!
Кажете, просили,
щоб Він вас захистив?
А ви самі зробили
вже все те,
ЩО ВІН У ВАС, ДО БАТЕЧКА, ПРОСИВ?
Чи досі кирпи гнете вище голови?
То ж хто тоді не чує: Він чи ви?