У тім селі між річкою і гаєм,
де я спізнав земне і неземне,
мене тепер ніхто не зустрічає
та й мало хто пригадує мене.
Давно, коли життя було зелене,
а сам я був неспілим хлопчаком,
чудні слова тулилися до мене
і час ходив дрібненьким їжачком.
Росли в садочку сині-сині сливи
і коники губилися в траві.
А мама з татом ще були щасливі,
закохані, здорові і живі.
Дерева одягали інші блузки,
усе було навкруг, як уві сні,
бо щастя ще приходило по-людськи:
від Бога, через віру і пісні.
Тривожить те минуле, наче лоскіт.
Вляглись під очі зморшки та мішки.
Натомість — маю сумніви і досвід,
пігулки і домашні пиріжки.
---