з висоти роздимлення
попелястому дятлу видно
свою тінь кольору попечених п’ят
майже кожного з ахіллесів прагнень
пробіглих по головешках ожинних зіниць
і безвісти зниклих між коренів
чагарників обмащених глиною
застиглою в формі звіриного крику
від якого схвильовано склиться
вітринна поверхня мовчання
аж ріже об неї губи
хтось наче дятел що всеньке життя
стукає в зачинені двері кори
боячись що одного разу
ті відчиняться в порожнечу
23.09.23
