той
хто майструє човен в пустелі
найбільше з усіх
вірить у воду
подумки зміцнює дно смолою
з розплавлених спекою зіниць
вичерпує з човна долонями
пісок і патьоки світла
сняться йому
заломлене сонце
що править на глибині
електричними скатами
перетворені шрамами
на мензурки зі шкалами болю
китові серця
сниться йому майбутній син
що всміхаючись плаває
на швартовій пуповині
в утробних водах
а коли чоловік прокидається
сльоза солона як мертве море
омиває береги погляду
виштовхує на свою поверхню
вдячність
легшу за воду
і тоді розуміє він
з чого усе почнеться
і якою буде
остання крапля
09.11.23
