в безсонні своїм рахуєш
овечок сивих кульбаб над ланом —
де надламуєш корінець і
бризкає в очі невсохла пам’ять,
де вишкрібаєш світло
з траншейних ліній долонь,
трофейний вітер
волочиш за спиною,
сповідаєшся в розвішані
вуха лопухових листків
з локшиною гусеней на них
і слуховим апаратом
налиплого равлика —
що тут забув ти і
що шукаєш —
може мауглі серця
поцупленого з грудей
поки в безсонні своїм рахуєш
травинки з кожної із яких
витеклим оком споглядає роса
ніби тільки так
бачить усе
27.05.23
