Понад світом ніч мине,місяць обганяючи,
потім ранок оживе, сонце вихваляючи,
потім, потім, без числа, місяців і сонечок!
А людина... Чи була?Промайне,мов світлячок...
Вчора жив.Сьогодні згас... Завтра хтось народиться.
В кожного є світло з нас, світло Богом множиться!
В світлячків короткий час, Їм спішить доводиться:
сяйвом блимне один раз , спогадом загубиться...
Світлячки летять, летять та метушаться всюди,
щось шукають, про щось мовчать, вони, немов, як люди,
окремі іскри із багать, злітають аж до неба,
і, маячком, когось навчать, як в мирі жити треба...
А хтось погасне, не злетить, а дехто й крил не має,
у незнанні й безвір"ї спить.Нічого не шукає.
Хтось ненавидить світляків, мета їх- убивати,
та хтось уб'є і хижаків...Усім є час минати...
На тлі і вічності світил, всі мерехтять ,мов зорі,
доки ще не забракло сил, і в радості, і в горі...
І я кудись лечу, лечу...І світлячком згораю,
Бог запалив мою свічу, то хай горить до краю...
ID:
1036499
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.03.2025 15:25:36
© дата внесення змiн: 28.03.2025 15:25:36
автор: Межа реальності
Вкажіть причину вашої скарги
|
