Україна! Країна фортеця.
Сила духу й Незламної волі.
Немає тут місця Сентенціям!
Кується тут Нації доля!
Вдихаю повітря Поволі.
Чорнішає Вирвами поле.
З дитинства не знали Неволі.
Та з'їли вже Пуд тої солі.
Левине ще Б'ється це серце.
У дикому цьому Двобої.
Злилися в кривавому герці,
з потворами, справжні герої.
Бути нам Чи не бути!
Ходити під Богом
Чи з демоном.
Судити нас не
Будуть приблуди
Під небом чорнішим
За темряву.
Триває ця бійка Запекла!
Сунуть, немов Хмари навала!
Наш рай перетворили на пекло,
нащадки сволот БатУхана!
Немає часу На сентенції
Я жаль перетворю на жало.
У тексті моєї проєкції.
На слово спускаю забрало.
Твій розум гостріший за списа.
А голос, як лезо кинджала.
В поезіях відчаю терції
Відчуєш як криком кричали.
Збудили!
Жорстоко побили.
Окрали. Вогні запалали.
І правду твою оббрехали.
І майже тебе зупинили.
І в притул тебе розстріляли.
Свободу твою розстріляли.
Останній Горітиме Бетр!
Брате, ще Прошу набоїв.
За метром Звільняємо метр.
Вкраїна, - Країна героїв!
Звертаюсь в Молитвах до БОГА.
Війна - це невдячна робота.
У наступ йде Наша піхота.
За обрієм ще Перемога!
Згадують нас Саме такими.
Живі вже Позаздрили мертвим.
Ми їм не здамося Живими.
Вам з пам'яті нас Не стерти!
З часів, давніх, Гнівного, Зевса.
Війни, Нескінченної, злої.
Ми воїни Ахіллеса.
Еллади Хоробрі герої.
Немає часу на Сентенції.
Я жаль перетворю на жало.
В тенденціях твоєї інерції,
Любові та помсти замало.
Твій розум гостріший за списа.
А голос, як лезо кинджала.
В поезіях відчаю терції
Відчуєш як криком кричали.
Збудили!
Жорстоко побили.
Окрали. Вогні запалали.
І правду твою оббрехали.
І майже тебе зупинили.
І в притул тебе розстріляли.
Свободу твою розстріляли.
На себе вогонь Викликаю!
Читаю свої Координати!
Я прошу АРТУ зіпсувати,
Всі плани ворожої зграї...
Ти воля та Сила духу!
Фортеця Моєї свободи.
Незламного Твого редуту.
Нескореного народу!!!
Заступницьку Тихо читаю.
Тримаю Тендітно світлини.
Кохана тебе обнімаю,
У гирлі Моєї країни.
Весна вже. Дерева не квітнуть.
Морози пішли До Сибіру.
Птахів не чуємо Співи.
Вовки над могилою Виють!
Березовий сік Червоніє.
Сто років не гояться рани.
Мій степ поступово Неміє.
Пруть орди сволот БатУхана.
Раніше, життя вирувало…
Воно у лісах Гомоніло.
Та з пекла ворожа навала,
Спустошила все Що любили…
Країна моя В небезпеці.
Віддам їй Останнього сина!
Нехай поруч з нею заб'ється,
серце, Хоробре, левине.
Останні рядки та куплети,
дограю, шалені акорди.
У бій вже уходять поети,
ковтнувши, дурману свободи.
Та більшої честі Не мали.
В запеклу Останню гонитву.
Нащадки йдуть Святослава.
У битву У битву У битву!!!
Немає часу на сентенції.
Я жаль перетворю на жало.
У тексті моєї проєкції,
На слово спускаю забрало.
Твій розум гостріший за списа.
А голос, як лезо кинджала.
В поезіях відчаю терції
Відчуєш як криком кричали,
Й збудили, а потім побили.
Окрали. Вогні запалили.
І правду твою оббрехали.
І майже тебе зупинили.
Не вбили.
Любили
любили
любили…
