Немає усмішки що була,
Лише здивовані слова,
Забракло слів лишила погляд,
Хотілось бути в самоті…
Та дружба завжди є потрібна,
Як та турбота і підтримка,
Як спокій так і жалість…
Чомусь так плакати хочеться,
Здавалось ніби все мине,
Але нажаль як вже без друзів,
Й нема кому все розказати…
Одна частинка серця плаче,
А друга радісно співає,
Любов живе, немає дружби,
І я розбита і чужа…
Надія довго не вмирає,
Усе іде вперед, чекає
Боїться лиш , що настане кінець,
І не вернутися з безодні,
Моя душа немов в пустелі,
Води шукає звідусіль,
Немає краплі навіть жалю,
Щоб спрагу дружби утопить…
Шукаю правду і караюсь,
В усьому я себе виню.
Здавалось винною не стану,
А сталось зовсім навпаки.
Хто скоїв хибну думку,
У мить бажання утекти,
Лишились щирої людини,
Якій не байдуже їхнє життя…
ID:
116273
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 12.02.2009 16:19:03
© дата внесення змiн: 12.02.2009 16:19:03
автор: Olenka
Вкажіть причину вашої скарги
|
