*** вибачте за неграмотність. я потім відредагую***
Є небо, що значно вище,
Що мовчить, коли всі говорять
Воно не сміється, не пище
Його байдужісттю і страхом морять
Ти візьмеш небо у руки
кинеш сильно у далеч невідну
Людей бОги ділять на штуки
Складають попарно у купку бідну
Ти всесвіт і ти зорі
Та не ті що літали вчора
Ми з тобою однієї крові
І тобою я досі хвора
ТИ багатство і ти бідність
Щасття, горе, кохання
То казки про твою тендітність
Тут байдужі слова зізнання
небо залишилось зовсім саменьке
лежати важко, де темно
у нього життя одненьке
і у серці занадто щемно
ти ще памятаєш, що ми робили?
і чого не встигли сказати
ми не вчилися, не гуляли, не пили,
а просто лягали поруч спати
небо завмерло: просто і сумно
набралося сліз у все тіло
під його землею надто вже шумно
але він ігнорує все вміло
а я тебе все думаю часто
і на миті вмираю повільно
ці події переплелися сітчасто
чорні полоси притулилися щільно
хмара плаче, як ніколи-ніколи
майорять десь там парасолі
малі діти звертають до школи
тренеруючи силу волі
ти близько, хоча, знаю-далеко
вже не мій, хоча раніше не був
я парошу, повернися, лелеко
скажу так : "ти дещо забув"
та зникла хмара навічно
подув вітер - її вже нема
хоча стосувалася раніше побічно
а от зникши - тепер головна
нас нема теж, як хмари в повітрі
як нема у серці грошей
мрії спалюються на гарячому світлі
сотні недоспаних темних ночей