С веселья дёрнуть в степь,
от обязательств— ходу.
В долину... спета? петь
цветущую природу.
Ни партии тебе,
ни диктатуры дурней,
иди, где вечер хмурый—
себе залижешь кровь.
Вразброс "гость дорогой!"
рулады соловьиной,
аплодисмент утиный,
и день, как бром, густой.
Играют в бадминтон
два мальчика, и только.
С рассвета до рассвета
лишь жабы на суде.
и ты помолодел,
повеселел, пожалуй:
силён, не залежалый
средь молодых дубов.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Від радості — у степ,
від зобов’язань — хода.
В долину — де цвіте
заспівана природа.
Ні партії тобі,
ні диктатури дурнів,
іди у вечір журний
зализувати кров.
Ласкаве підпадьом.
Рулади солов’їні.
Ш...лепання качине
і день, густий, як бром.
Два хлопчаки якісь
у бадмінтона грають.
Від рання і до рання
лиш кумкання жабів:
і вже — помолодів,
і вже — розвеселілий,
ти чуєшся на силі
між молодих дубів.
Василь Стус
Немилосердно нас об вічність б’ють
припалою снігами головою.
А все не поквитаємось з добою,
ніяк не вийдем на правдиву путь.
Тороси горя нас і труть і мнуть,
тороси болю кличуть нас до бою,
а ми пливем, як туші, за собою,
і тільки дух нам забиває лють.
О в’язню вічності, гати себе об мур,
гати об мур, аби зажить свободи.
Конає світ. Уярмлені народи
гойдають небо, ніби абажур,
і в чорноті космічній, над зірками,
росте їх крик — жалкими шпичаками.
Василь Стус
Немилосердно нас о вечность бьют
посыпанной снегами головою.
А мы не квиты с веком, без отбоя,
нет ходу нам на справедливый путь.
Торосы горя нас и трут и мнут,
торосы горя нас взывают к бою,
а мы плывём как туши за собою:
заклинен духом, люд едва ли лют.
О узник, боем стену века пружь,
долбись о стену, чтоб вкусить свободы.
Мир при смерти. Въярмлённые народы
качают небо, словно абажур.
и вышё звёзд, в черныни пустодикой
взрастает терние их жалких криков.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Утрачено останнi сподiвання,
Нарештi - вiльний, вiльний, вiльний ти.
Тож приспiшись, йдучи в самовигнання:
безжально спалюй дорогi листи,
i вiршi спалюй, душу спалюй, спалюй
свiй найчистiший горнiй бiль - пали.
Тепер, упертий, безвiсти одчалюй,
бездомного озувши постоли.
Що буде завтра? Дасть бiг день i хлiба.
А що, коли не буде того дня?
Тодi вже гибiй. Отодi вже - гибiй,
Простуючи до смертi навмання.
1965-67
Василь Стус
Утрачены последние надежды,
конец им— снова волен, волен ты!
Спеши, самоизгнанник, письма прежде
сожги безжалостно, стихи и душу,
и боль пречистую высокую— пали.
Теперь отчаль, упрямец тихо скучный,
бездомного напялив постолы.
Что будет завтра? Бог даст день и хлеба.
А если ночь? Ты, хлебу только рад,
тогда уж гибни. Остаётся в небыль,
по бездорожью к смерти наугад.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Сосна із ноча випливла, як щогла,
грудей торкнулась, як вода весла
і уст— слова. І спогади знесла,
мов мертву хвилю. І подушка змокла.
Сосна із ночі випливла, як щогла.
І посвітилась болем далина.
І все вона. Округ — одна вона,
лиш феєрично світиться дорога.
Сосна росте із ночі. Долілиць —
подоба янгольського парашута,
неначе мрія, прогріх і покута
у мерехтінні найдорожчих лиць.
Сосна пливе із ночі і росте,
геть забиває дух тобі останній.
Тримайся бо потойбік. Ти — за гранню,
де видиво гойдається святе.
Там — Україна. За межею. Там,
лівіше серця. З горя молодого.
І геть тернами поросла дорога.
А Бог шепоче спрагло: аз воздам!
Василь Стус
Сосна из ночи выплыла, как мачта,
торкнула грудь мне, как вода— весло,
и речь— уста. Мне памятки снесло,
как мёртвую волну. Тут кто-то плачет.
Сосна из ночи выплыла, как мачта.
И полыхнула болью даль. Сосна,
а что ещё. Вокруг— одна она,
и трактом сполохов фиеста скачет.
Сосна растёт из ночи. Навзничь, ниц—
подобьё ангельского парашюта,
мечта, огрешка, покаянья пута
в мельканьи самых дорогих мне лиц.
Сосна плывёт из ночи и растёт,
и клинит дух тебе и память ранит.
Держись потусторонь. Ведь ты —за гранью,
где свят-виденья расколых мятёт.
Там — Украина. За межою. Там,
левее сердца. С горя молодого.
И всюду тёрном поросла дорога.
И шепчет Бог, и жаждет: аз воздам!
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Распесенный снег, разлинованный лыжами, ранний;
с рябины летят и краснеют ,как кровь, снегири.
"Рассветные лисы" на стеклах оконных играют,
а ты, прижимаясь к подушке, горячие слёзы утри.
Нова, и далёко за сосны лыжня пролегает,
за чёрные сосны, за синий морозливый бор.
Когда-то мы пижму рвали там в подолы, гуляли,
молчанье доверия сладостно длили — был долог укор.
Ведь что тебе я— словно коршун, слетел и растаял,
и снова ни слухом, ни духом. И не позовёшь, не вернёшь.
"Рассветные лисы" на стеклах оконных играют,
и может, напрасно ты любишь и зря ожиданьем клянёшь.
Из чёрной неведы зову я тебя— накликаю,
витаю что дух разуверенный, чёрный, худой,
а ветер ведьмацкий мне парус крыла прошивая,
здесь с тварями гадкими шабаш справляет не мой.
Я болен путём. Разлинованный лыжами, ранний
распесенный снег обрывается в бездне немой.
"Рассветные лисы" на стеклах оконных играют;
бесстыжая, скрой меня сном, и беспамятства краем укрой.
перевод с украинского Терджимана Кырымлы
Розспіваний сніг, розлінований лижами, ранній,
летять з горобини червоні, як кров, снігурі.
На шибах лисиці, рожево-руді од світання,
а ти притулись до подушки і сльози гарячі утри.
Ген-ген як погнало цю щойно прокладену лижву
за чорні за сосни, за синій морозяний бір.
Колись ми блукали там, рвали у падоли пижмо,
і довге мовчання було — солодких довір і невір.
Бо що я тобі — як коршак, надлетів і розтанув,
і вже ані чутки, ні гадки. І вже не позвеш, не вернеш.
На шибах лисиці, рожево-руді од світання,
і мабуть, задарма ти любиш, задарма чеканням кленеш.
Із чорної невіді зву я тебе — накликаю,
витаю, мов дух, спроневірений, чорний, жалкий,
а вітер відьомський напругле крило прошиває,
одвіку тут шабаш справляють почвари гидкі.
Болить мені путь. Розлінований лижами, ранній
розспіваний сніг уривається в вирві німій.
На шибах лисиці, рожево-руді од світання,
окрий мене сном, безсоромна, непам’яті краєм окрий.
Василь Стус
ID:
257025
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 01.05.2011 15:55:15
© дата внесення змiн: 10.05.2011 00:26:11
автор: Терджиман Кырымлы
Вкажіть причину вашої скарги
|
