Перед Лаврою Святою,
На підйомі вверх,
Йшов паломник із сумОю
У страсний четвер.
Огортали тіло звуки
Гомінких людей,
А його стискали руки
Обмарнілий шлей.
І немов дуби осінні -
Куполи дзвіниць,
В метушні дражнили тіні
Кінчики зіниць.
Все молитвами роїлась
Сива голова.
А у серці причаїлись
Господа слова.
І в очах людей оточих -
Ніби як бідняк,
Та на справді бачать очі
Зовсім все не так.
І хода його тривожить
Молоді серця,
Кожне з них згадати може
Господа Отця.
Так одненьке не втрималось:
Стиха підійшла
Із хот-догом, привіталась
Дівчинка мала.
Руки добрі простягнули
Непісний обід,
Мов любов'ю огорнули
Розтопивши лід.
І зрадливо пустять очі
стоплену сльозу,
Споглядаючи охоче
Доброти красу.
Приймуть руки із любов'ю,
що Господь дає.
"Дай ті, Господи, здоров'я,
ДИтятко моЄ".
Ніжно в лобик поцілує -
Посмішка в вустах.
Добротою обдарує,
хоч сумА пуста...
Теплим поглядом проводить
Милеє дитя,
І у серці літнім створить
Щире каяття.
Осінив себе рукою,
Богу поклонився,
І з усмішкою ясною,
Даним вдовольнився.
