Я не бачу суму в твоїх очах,
не бачу ролі що байдуже грає.
Понівечено, на самоті, хоча:
місяць саме в моїх своє світло відбиває.
Назви мені кількість актів,
кількість слів які маєш сказати.
Про себе декілька фактів,
скажи хоч щось, що я маю знати?
Відчайдушно спливаючи, забирає мене пітьма,
думки про майбутнє сягають -
нібито сніг на дні озера грає.
Гіркі, бридкі сльози, я не почуваюсь достатньою,
не почуваюсь кимось справжнім.
Свого життя власність втрачаю,
поступаюсь своєму бажанню.
Ти є здивованим, щасливим, важливим,
а я почуваюсь зайвою.
Не можу надати відповідь: чи це у твоєму житті, чи в моєму?
Чи мої почуття лунають так гарно, яскраво, як колись?
Чи вже я не бачу за тьмарою чорною правди?
Лоскіту брехні, рожевої мрії суті,
вільної волі, свободи.
Чогось іншого, когось,
мій голос не лунає навіть на обрії.
Навіть величність мене не має здолати,
навіть практичність твоїх ідей.
Свого розуму, мого,
навіжено прагнеш відень.
Я більше не маю бажання виправдовуватися,
з власною метою - ніколи знову не втрачати себе.
Я маю право на помилки,
на погані звички, на погані вірші.
Хоч на один, хоч на безліч, маю право на роздуми:
про життя, буття, майбутнє;
про себе, на подумки.
Не хочу знову ніколи бути гарною людиною, грати в твої церемонії.
"В тебе все добре?"
"В тебе як, все теж летить донизу,
чи котиться, чи пітримаєш мене?"
Та хай твоя вигадка горить, хай щезне.
Підпалити до чорта все.
Тільки надай мені відповідь,
чи витримає твій світ паперовий?
Коли зламається твоя тимчасовість?
Під натиском, під впливом з яким грає вогонь.
Як довго стоятиме твоя принциповість?
Наскільки великий запас твоїх розповідей?
Наскільки серце твоє насправді мале,
знати б раніше.
До всього світу з тобою завітати,
створити з метою, створити декілька спогадів хоча б,
хоча б на щось спиратися,
хоча б щось нести із собою.
Зриваючи квітку чи відчуваєш ти краплю жалю до неї,
чи відчуваєш байдужість,
або могутність руки своєї.
Щось трапилось справді, чомусь квітка залишилася в землі,
як не намагався,
втрималась від завчасної смерті.
Розпач на обличчі твоєму виглядає жалюгідно,
ти хотів розчавити, зробити з неї щось самотнє та безнадійне.
Невдалося, оговтатися зуміла,
згадалося, що таке життю радіти.
Що таке марити, що таке мріяти,
уявляти своє життя без тебе.
Без тебе як звелося можна жити,
жити повноцінно, кожному дню радіти і лоскотно мені від спогадів,
мої дні сонцем наповнені.
Мої дні наповнені радістю,
дякую тобі за твою до мого щастя заздрість.
ID:
1033893
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 23.02.2025 02:10:17
© дата внесення змiн: 23.02.2025 04:30:25
автор: trim
Вкажіть причину вашої скарги
|
