Я відчинила очі у марному сподіванні знайти когось вдома. Нікого. Я шкірою відчула, що щось не так. Відбулась якась зміна. Торкнулася двома пальцями (помаранчевим і жовтим)зап’ястя. І завмерла.
- Ні, ні, будь ласка, не прибирайте мого посуду, я іще посиджу. Ви не проти? Вільних місць тут іще багато… Так, так, нехай той, - як ви кажете? – Світ підсідає, тільки хай він не п’є пива. Не зовсім приємно нюхати чужі проблеми, коли маєш купу своїх…
Я торкнулася зап’ястя і… не відчула нічого. Пульсу не було! Невже я померла? Але ж мене все ще обслуговують у моєму рідному домі – публічному кафе…
Світ присів поряд (навпроти мене) із бокалом пива.
- Я ж просила… - незадоволено прошепотіла я, опустивши своє волосся в чашку. Щоб чай натягнувся, як із одноразового пакетика.
- Я теж хочу такого чаю, як у вас, - промовив Світ, дістав цигарку і закурив.
Я закашлялась і скривила свої губи.
- Все буде добре, ти ж знаєш, - сказав Світ. Він до біса гарно вміє курити! – Ти ж у себе вдома, тож почувайся так, як ВДОМА!!!
Я скорчила милу посмішку.
- Ти не любиш посміхатися, - помітив Світ.
- А ти не любиш чай, - сказала я.
Мій співрозмовник загасив свою цигарку в моєму чаї.
- І в кого ти така вдалася?!!
Я підвелася.
- Та сиди ти… Сиди. Куди підеш з дому? Ти ж живеш в мені, - прошепотів Світ.
Я сіла.
- О, до речі, в мене нова удосконалена пряма кишка! – посміхнувся він. – Японці подарували. Хочеш покажу?
Я відвернулася.
- А ти мені не зраджуєш з іншими світами?
Я відчула певний дискомфорт і відповіла з посмішкою на вустах:
- Я не вірю в інопланетян.
- І дарма, - зареготав Світ і випадково рукою змахнув свій напівпустий бокал на землю.
Миттю з’явилася офіціантка.
- Я зараз викличу адміністратора! Ви заплатите за все!!! – кричала вона, але чомусь на мене.
- Гей, я тут ні до чого! Це все Світ! – марно виправдовувалася я.
Винуватець дійства лише посміхнувся і сказав:
- Все, бувай, люба. Мушу йти. Ти заходь, якщо що.
І, залишивши чайові, Світ пішов.
Чи я пішла.
Зі світу.
До 17:19 4.07.09р.
* Ліжко, Сон, Дім.
