Україно – батьківщина,
А не Батьківщина!
Ти досталась в спадщину
Мені на чужині.
Вперше очі я відкрила
У рабській неволі.
У цей світ прийшла не мила,
Зневолена в долі.
Не зжалилось наді мною
Ані жодне око,
Щоб ізмити, хоть водою,
Колоплідні соки.
А прийшла я у сорочці,
Три рази обвита.
Не з любові, Любов – дочка,
Пеленой не звита.
Я прийшла бідою,
Не вмита водою.
Радістю для матері,
Мабуть, я не стала.
Не давала спати їй,
Силу забирала.
Тож прийшла я на чужину,
У рабську неволю,
Де матуся гнула спину,
Голодна і гола.
Її голодом морили,
Гірше, ніж скотину.
Відбирали в неї силу
І життя час плину.
Отакую долю
Мала жінка-мати,
Бодай ту неволю
Повіки не знати.
Враг хотів затаврувати
Вільний дух Вкраїни.
Життя рабське нав’язати
Молодій дівчині.
Запрягали, як скотину,
У вози дубові,
І стьобали пужлом спину
До самої крові.
Їли мерзлу бараболю,
Ерзац і капусту.
Та і то не зовсім вволю –
Щоб не було пусто.
Отак вони бідували,
Згадуючи волю,
Отак вони святкували
Й празники в неволі.
Мабуть, думали, що Бог
Вовіки не правий.
Мабуть, думали, що Бог
Навіки оставив.
Та Бог про нас не забув,
Бо й не забував.
В небесах літак загув –
Табір зруйнував.
І розбіглись хто-куди,
По усьому світі.
Українськії роди
Є й на Брайтон-стріті.
Сумна ораторія
Мойого народу.
Отака ж історія
Мойого приходу.
Коли літо ще не смеркло,
З'явилося немовлятко,
У самісінькому пеклі –
Я, малесеньке дитятко.
І понині я в тобі,
Україно-спадщина.
І в радості, і в журбі,
Я с тобою, батьківщина.
Я з тобою, мій квітучий сад,
Я з тобою, Єлізавєтград.
26.01.2005
ID:
268794
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 06.07.2011 09:20:57
© дата внесення змiн: 06.07.2011 09:20:57
автор: Лобов
Вкажіть причину вашої скарги
|
