Жовте листя вже давно як облетіло
і невтомно так кружляти захотіло.
Захотіло,та неначе обреклося,
що було вже забулось дивна осінь...
Фарбам кольоровим інший тон додала,
а мою ти душу чомусь проміняла.
Все для мене наче, почорнілим стало.
Те, що так любила було та пропало.
Сірий дощ л"ється
кожен день не день!
Ким тебе тебе назвати?
Де тебе шукати?
Щоб в людей нічого більше не питати.
Вітер тихо свище вказуе дорогу,
ніжно пестить коси і щось промовляє:
Ти немов тая голубка, що без долі блукає.
Де твоє є щастя? Чом серце щей досі ніхто не шукає?
Може і шукають та я не хочу, бо від болю серце
щоразу лоскочу.
