Це не квіти дощем змиває
Я іду і тебе шукаю,
Я питаю крізь сіру зливу:
Я для чого тебе зустріла,
Ти зриваєш із мене одяг,
Наче в двері відкриті протяг,
Наче вітер збудив на швидкість –
Перевірив життя на хиткість.
Це не дощ – на очах завіса,
Піднімайте важкі куліси,
Хочу грати і жити знову,
Щоб вертатись вночі додому.
Під дощем,що думки змиває,
І до вітру, що забуває
Де були до тієї миті.
Під дощем оживають квіти…
