Mandorla
У мигдалю - що ховається у мигдалю?
Ніщо.
У мигдалю стоїть ніщо.
Там стоїть воно і стоїть.
Ніде - хто стоїть там? Король.
Там стоїть король, король.
Там стоїть він і стоїть.
Єврейське пасмо, не будь сірим.
І око твоє - куди спрямоване око твоє?
Твоє око спрямоване навпроти мигдалю.
Твоєму оці, ніщо спрямоване навпроти.
Воно спрямоване до Короля.
Так спрямоване воно і спрямоване.
Людські пасма, не будьте сірими.
Пустий мигдаль, кобальтово-синій.
*****
Рахуй Мигдаль
рахуй те, що гірчило, що підтримувало,
рахуй мене також:
Я шукав око твоє розбите, поза зором була ти,
я розтягував рідну нитку,
з якої думок твоїх роса
зливалась у кухлі,
оберігаючи вирок жодного серця.
Там в ім'я своє входила ти,
впевнено перебираючи кроки до себе,
вільно хитались молоти дзвіниці твого мовчання,
набиваючи підслухане до тебе,
залишив коло тебе померлий руки,
і йшли крізь вечір троє.
Гірчи мене,
вважай мене мигдалем.
*****
Той, хто перед дверима стояв у сутінках,
йому я слово своє розкрив:
до виродка плентався він,
до напівзасипаного,
у чоботях брудних раба війни
народженого брата,
скривавленим божеством
створеного,
цвірінькаючого чоловічка.
Раббі, хрипів я, Раббі
Льов:
Йому
відрізую я слово,
йому
дихаюче ніщо
приписую,
йому
протягую два понівечених пальця
до зцілюючого.
Йому.
Зачини двері смеркання, Раббі.
Відкрий двері світання, Ра...
****
Земля була в них,
копали яку вони.
Вони копали і копали, і втікав
їх день, втікала ніч. І вони не клялись Богу,
як чулось, всього цього хотів,
як чулось, все це знав.
Вони копали й не чули нічого;
і розуму не прибувало, не складали пісень,
і мова була непотрібна.
Вони копали.
Розлилась тиша, розлився гул,
розлилися моря всі.
Я копаю, ти копаєш, копає навіть хробак,
і співець каже там: вони копають.
О хтось, о ніщо, о ніхто, о ти:
Куди йти, коли немає шляхів?
О ти копаєш і я копаю, і я копаю все ближче до тебе,
де пробудження приходить із перснем на пальці.
***
Мерехтливе дерево
Слово,
в якому загубив я тебе:
слово
Ніколи.
Це була,
іноді й ти здогадувався,
це була
свобода.
Ми пливли.
Ти ще знаєш, що я співав?
Із мерехтливим деревом співав я, керму.
Ми пливли.
Ти ще знаєш, що ти плив?
Вільний лежав переді мною,
лежав перед, лежав
переді мною
моєю вистрибуючою душею.
Я плив заради вас обох. Я не плив.
Мерехтливе дерево пливло.
Пливло воно? Навколо
лише одна трясовина. Безкінечний ставок.
Чорний і безкінечний, так висів,
так висів він внизу світу.
Ти ще знаєш, що я співав?
Ця -
о ця течія.
Ніколи. Край світу. Я не співав. Вільний
лежав ти переді мною
мандрівною душею.
****
Дводомний, вічний, ти є,
нежилий. Тому
будуємо ми, тому будуємо. Тому
стоїть воно, це
жалюгідне ліжко, - серед дощу,
там стоїть воно.
Йди, коханка,
Міжстіння кладемо ми тут:
він має тому вже вдосталь самого себе, двічі.
Дозволь, він
мав би себе цілого, як половина
і знов половина. Ми,
ми ліжко з дощу, він
прийшов би і поклав нас сушитись.
Він не приходить, він не кладе нас сушитись.
****
Квітка
Камінь.
Камінь у повітрі, слідував йому я.
Око твоє, подібно каменю сліпе.
Ми руками були,
ми пусто темряву черпали, ми знаходили
слово, що підводило літо:
квітка.
Квітка - сліпе слово.
Твоє око і моє око:
вони турбуються
про воду.
Зростання.
Серцева стінка від серцевої стінки
відлущується.
Ще слово, ще одне, і молоти
хитаються на свободі.
****
У відстань
Мовчання, на новий просторий дім -
йди, дозволяється жити.
Години, проклято розчленовані: досяжне
сховище.
Гостріші наче повітря існуюче: дозволяється дихати,
дихати й бути.
*****
Крізь вино і загубленість, крізь
обидва схили:
я гнався крізь сніг, чуєш ти,
я гнав Бога в далечінь - в близькість, він співав.
Це був
наш останній проїзд по
людським домівкам.
Вони схилялись,
про себе почувши, вони
писали, вони
брехали нашому іржанню
своїми розмальованими мовами.
ID:
335199
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 05.05.2012 14:03:36
© дата внесення змiн: 05.05.2012 14:09:08
автор: Paul Prinzowski
Вкажіть причину вашої скарги
|
