дивимось в небо шукаючи отвір
чи вибух на кінчиках пальців cвоїх
а літо як завжди розставить усе на місця
і карти всі ляжуть так вдало
як слово люблю на взаємне люблю
нехай моє тіло і літери інкарнують
і покладуть у гробницю над часом
а там уже і старіння і смерть
так як має бути із усіма грішними
врешті-решт
наше життя це покалічена серцевина
райського яблука
це відсторонене середньовіччя
це відлюдне середземномор'я
так манить до себе своїми примарами
народжуйся поезіє чиста і світла
як матір усіх дітей
а також наївна й продажна
як грязна повія
повій вітром повільним в кишені
повір ми вільні мов птахи
не твоя вина що все давно затихло
краще налий мені вина у шлунок
бо пронизує наскрізь холодний вітер і
повітря повісилось тихо і люди на німо
співають пісні сиві тобто післявоєнні
усі мої рядки вирвані вистріли
помислом чистим
і числа і дати і люди і все на світі
добра історія із щасливим кінцем
лиш знай що це пишеться
на одному диханні
на одному ударі серцевого нападу
цей серпень ще прийде і ти будеш кохатись
у травах у горах у слові
о моя земле всеосяжна і мила
ти бачиш як по наших полях топтались ворожі війська
а також торговці свіжим насінням і сіллю?
ці крики у повітрі
ці синці на калітстві
ці вистріли під шкірою
ти віриш у завтра?
я вірю