Заберіть мене, бабцю Уляно,
З перехрестя великих доріг:
Я на світ Ваш тихенький погляну,
Де куняє крислатий горіх,
Де просякло волошками небо,
І хати потонули в садах,
Де нічого, крім Бога, не треба,
Де й біда відійде, як вода.
Заберіть – шкодувати не стану –
З маячні велелюдних доріг:
Там лиш ідолам сіють пошану,
Виставляючи Бога на сміх.
Приготуйте березову купіль,
Щоб, любистку хлюпнувши з ковша,
До молитви
з надією вкупі
Піднялась омовіла душа.
Заберіть мене, бабцю Уляно,
З перехрестя лайливих шляхів:
Я на світ Ваш явлéний погляну, –
Може, думи покинуть лихі.
__________
Явлéний (церк.) – чудодійний.
Так щемливо-просто слів нема...Аж сльози на очі навертаються... Іноді життя заганяє нас в глухий кут і тільки рідна душа здатна підхопити нас на свої крила і вирвати з безодні.
Олег Завадський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Наталю, частіше треба бачитися з рідними, спілкуватися з друзями. Дякую.
пречудовий вірш! неймовірно правдиво і точно передає ідею, а також мистецьки написаний! "Заберіть.....з маячні велелюдних доріг: там лиш ідолам сіють пошану,виставляючи Бога на сміх." золоті слова
Олег Завадський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Сашку. Інколи хочеться втекти від усієї цієї маячні, але розумієш, що перш за все треба шукати гармонії в собі.