Який уже місяць щоночі мені
Кошмар один й той же приходить у сні.
І день не рятує від дивних думок.
Годинник ще йде, та закінчився строк.
Щовечора знову вертаюсь додому.
А там - лише сон мій у ліжку пустому.
Не спати! Не спати! Розплющ свої очі!
Вже сон на підході, якого не хочу.
Сиджу на піску, захід, як з картини.
Пляшки вина і Вона поміж ними.
Стоїть мовчазна, у чорне вся вдіта
Запах від неї - кінця мого літа.
Мелодія тиші ласкає мій слух,
А Смерть все стоїть, неначе мій друг.
І хвилі валами ідуть у прибій.
Я ззовні спокійний - в душі сам не свій.
Лиш сонце зайшло, смерть бере за плече,
І місяць виходить, сльоза все тече.
І я залишаю в бокалі вино,
І разом із нею спускаюсь на дно.
В останню лиш мить відкриваю я очі.
Знову в поту сам-один серед ночі,
Я знову кричу, я розбитий і злий,
Але, як не дивно, ще досі живий.
Не вірю я в пекло, не вірю я в рай,
Це новий виток, та та ж сама спіраль.
