А я люблю поговорити з вітром,
про хмари, про життя, що все минає.
Багато ж бо літає він по світу,
багато чує і багато знає...
А я люблю з дощем поговорити,
до нього свої руки простягаю.
Кажу: "шановний, підкажи, як жити,
а то я вже, здається, помираю.
І довго ми ведемо з ним розмову,
з дощем я цілий вечір розмовляю.
Я щось подумаю собі, а потім знову
під дощ свої долоні простягаю.
Можливо хтось засуджувати буде,
мовляв я хворий, чи не зна як жити...
Та чхав на те, що там говорять люде.
А я люблю із вітром говорити....
І продовжуйте говорити! Бо немає кращого, немає відданішого друга за вітер, за дощ, сніг, веселку чи річку... Вони показують нам нас справжніх. Ніби на одинці, а в душі то не пусто! Чи не так?
Дуже гарний вірш! Сподобався!
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
слова "Ніби на одинці, а в душі то не пусто" надзвичайно правдиві, я якось і не задумувався над цим...Спасибі вам велике
Як вийшло, так вийшло, Іване,з часом, як захочеш, переробиш, а ні й так дуже добре, не все й у мене виходить, як хочеться, але все одно щось в ньому є таке, дуже близьке мені, через це я додам вірш собі в обране.
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже гарний вірш, мені сподобався як читачеві (читацька оцінка 5), проте як поет я б забракував останній чотиривірш, трохи заважкуватий для сприймання.
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
можливо і так... але якщо так написалось, то нехай напевно буде вже... СПАСИБІ!!!
Це перша справа поговорити з вітром. Вийшов на вулицю і поки не вліз в метро балакай з ним досхочу. А дощ, то взагалі радість. Тільки рідко він буває. В основному сніг. А сніг це не те. Це перемезлий дощ.
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00