. Нет одиночества страшнее, чем одиночество в толпе... (Едгар Алан По)
Я у світі оцім одинокий...
Серед тисяч машин - пустота.
Я іду... Та не впевнені кроки...
Убиває самотність ота...
Убиває... та їй не зламати
Мою душу, думок і ідей.
Я всміхаюся всім... Мене мати
вчить завжди поважати нещасних людей.
Я іду... А на зустріч мені
йдуть мільйони звичайних облич.
Вони теж одинокі, безмежно сумні,
їхні мрії й думки - темна ніч.
Я іду, бо немає назад вороття.
Я іду, у душі сподіваюсь на диво.
Тільки раз маю змогу прожить це життя,
тож прожити я хочу правдиво.
Одинокий у світі, але не звертаю
Я уваги на сірі обличчя і час.
Де скінчиться стежина моя - сам не знаю,
але йду... Одинокий, як й кожен із нас...
глубоко, трогательно, душевно, красиво. Правда мешает то, что перевожу, но смысл для меня все равно главнее. Ничего оригинального не сказал, но, думаю, это было бы лишним. Все замечательно! Продолжай в том же духе!
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
видимо для вашего удобства я буду переводить вам хоть ответы ... Огромное спасибо, что читаете ...!
Так, справді, і я відчуваю цю самотність. Але от яка дивна штука, коли наближаєшься до когось, хто також самотній, він сторониться, мабуть, боючись втратити цю цнотливє відчуття самотності...
Дід Михалич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00