Петлюрівці оточили групу беззбройних гетьманців і змушували їх роздягатися. Ті падали на коліна, жалібно благали:
— Хлопці, ми ж і ви — за Україну. Ми ж рідна кров! Хлопці, що ж ви робите?
«Хлопці» били гетьманців прикладами, матюкалися:
— Чорти в болоті вам родичі, а не ми, таку вашу розтаку! І вогняні нитки пришивали приречених до землі...
Пізніше батько з односельчанами захоронив постріляних. На тому місці виріс буйний кущ лози.
"Пітьма вогнища не розпалює..." Бердник Олесь
Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?
Як такеє сталось все не втямить Мати,
Що пішов війною кровний брат на брата?
А які ж чудові були в Неньки дітки
Гуртом зустрічали її біля хвіртки,
Дружно працювали і гуляли разом,
Якось одночасно помужніли з часом...
Хлопці високі й стрункі, як тополі.
Матері поміч дома, і в полі.
Сила козацька, доля жебрацька...
Вдарили громи з неба зненацька.
І розкидало діток війною:
Хто у Петлюри, хто у червоних.
Той під знамена чорні подався...
Тільки молодший дома зостався.
Плаче Матуся, жде біля хати
Нікому жито стиглеє жати...
Плаче-ридає, зжалось серденько
Передчуває Лихо старенька.
Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.
Братова куля вдарила в груди
Ладанку Неньці принесли люди.
Лава на лаву, сила на силу...
Курінь ховає старшого сина.
Шабля козацька, слава вояцька...
Ген, над рікою могила братська.
Лава на лаву, сила на силу...
Більше немає другого сина.
А десь на сході білі гармати,
Рознесли роту третього брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Рота ховає третього сина.
Ой, у лузі, лузі червона калина
За дітьми своїми тужить Україна.
Військо на військо, сила на силу
Кулі та шаблі хлопців косили.
Криваві жнива війна збирала
І все було їй лютій замало.
Пришкандибало Лихо до хати:
Взяли "зелені" меньшого брата.
Лава на лаву, сила на силу...
Було у Неньки чотири сини.
Плаче старенька, плаче-ридає
За що Всесвятий Так нас карає?
За що те лихо, нашій країні?
Чом брат на брата йде і донині?..
Ой, у лузі, лузі червона калина,
За дітьми своїми тужить Україна.
Навіть сліз немає, виплакала Ненька,
Чом же дітки стали гірш ніж вороженьки?
