Самі будуємо повітряні ми замки
Своїм розчаруванням майструємо колючі рамки
В які вкладаємо солоні сльози і печаль
Минулого кохання біль
Ми пеленаємо в вуаль
Сумніви вагання страх ,
Нам не дають дивитись вдаль
Минуле не дає майбутньому
У серці зародитись ,
І так душа боїться заблудитись
Страждань боїться болю зради
Бо почуття ховають ті колишні вади
В глухий куток загонимо бажання
Бо там з трибуни так кричать вагання
І судять за наївність зранене кохання,
Зневірилась душа черствою стала
Холодна ніби сталь
І чорна туш боїться з сонцем подружитись
Весна в обійми кличе
І просить не губитись ,
Десь там далеко
Кохання просить оправдання
Закохані осудженні стражданням
Гарячі очі просять відродитись
Збудити почуття,
І на минуле більше не сердитись
Не треба будувати замки
І тільки щастя обшивати в рамки
Коханням іншим зустрічати ранки
І збудувати щастя з тих уламків
