Вже сорокові дні минають,
А матері ще сльози ллють...
За синами...гірко так ридають,
Заховуючи під сльозами лють...
Нема вже їх, не повернути...
Та мати вірити не хоче в це...
Не може, не може - це збагнути,
Як в мить утратила усе...
Свою кровинку найціннішу,
Навіки втратила вона...
Вона - це мати - Україна...
За неї й Сотня - полягла...
Вони загинули від рук тирана, -
Ще зовсім юні... молоді...
Не одна ночами плаче мама,
Не одній - являється у сні...
Та лиш у сні, не на яву...
Не доторкнеться, не пригорне,
Не скаже більше : "я люблю"...
А лиш хустину подарує чорну...
Назар Гузій 31.03.2014р (с)
