Батьківщину віддати не можемо,
За ню кров проливалась ріками.
До кінця ми зброю не зложимо
Хай нас мало, душею великі ми.
Нас травили, а ми не здалися
Не склонили фашистам голови
За нікчемне життя не хваталися
І не взяти вам, нас обмовами.
У прірву страху більше не впадемо,
З нами смерть тепер не прощається.
Свою волю неодмінно здобудемо,
«Брат із братом» іще поквитається.
В серці, все ще надія зростає
На щасливе, мирне майбутнє.
-А скажи, за що ти мене убиваєш?
Ти доводиш, що просто могутній?!
Ти на лицях дітей позрошував сльози,
В материнських очах впав ти низько,
Ти не брат і не захист, а просто заноза,
Що нажаль живе з нами близько.
Не поставиш ти нас на коліна,
Бо ми вільні, тому і не зламні,
А тебе ще погубить натура змііїнна,
Ти відчуєш, що ми не здоланні.
Ти як змій, що пригрівся на грудях,
Тебе злоба і зависть зжирає.
Але… Не розбираєшся в людях,
Українець лише за свободу вмирає!
