Степи мовчать. Лиш небо грає пісню:
Терновий шлях сьогодні у дощах.
Моя Вкраїно, нам ж іще не пізно
Злетіти ввись, як сильний, вільний птах.
Вдихнути глибше, пережити зраду,
Пекучий біль утрат і каяття,
Сказати: «Досить!», - старшому не-брату,
І йти у краще й нове майбуття.
Це все твоє, твоя земля і мука,
Мовчить осяжне і таке живе,
А скільки ще пройде оця розлука?
А хто іще на шмаття душу рве?..
Ти так втомилась. Сторінки історій
Писали вічність волю і права́.
Ми нація? Та ж плачуть навіть зорі,
Бо все це тільки сказанні слова.
У тебе є і крила, і коріння,
І сотні тисяч вогників - це ми,
Тепер лиш час для твого воскресіння,
Моя Вкраїно, не існуй, живи!
