Я - фон, я - весела картинка,,
Тільки не чіпайте руками,
І воздасться Вам частинка,
Моїми словами - зірками...
Я - вітер, я - порив душі,
Волога у людській пустелі,
Ставаймо всі під теплі дощі,
Розіб"ємо черствості скелі...
Я - щем, я - простір пізнання,
Не вірите, то ж придивіться,
Коли надходить зверху послання,
Лиш озвіться, озвіться, озвіться...
Я - щебіт пташок серед міста,
Я - травичка у шпарці асфальту,
Зліплений з такого ж тіста,
Тільки риму складаю у шпальту...
Я - хвиля, я - помах крила,
Я - вітрила у вирі стихії,
Затягнула мене і взяла,
Муза у радість події...
Я - секунда у вічності часу,
Я - голос серед мовчання,
І десь на верхівці Парнасу,
Бачу раптом дивне сіяння...
Я - Всесвіту маленька крупинка,
А може - велике пручання,
А може таємна перлинка,
Виконує програми завдання...
Чудово коли митець,знаходить свій гармонійний стиль писання тоді дійсно творчість читається "веселою картинкою" ,"поривом душі" "і простором пізнання" )))
Мандрівник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00