Чому ви, матінко, в сльозах,
чому дивлюсь згори додолу,
чому кружляю в небесах
над рідним Києвом по колу?..
Чи це наснилося мені,
то, прошу, розбудіть скоріше,
що ніби тіло у труні
моє лежить і вже не дише.
А поряд мене ще стоять
під прапорами домовини.
Згори дивлюся – в них лежать
мої вояки-побратими.
Кругом палаючі свічки...
І зникли всі криваві плями...
Їх змили нині сліз річки
пролиті у церквах над нами.
Дивлюсь на все з таких висот,
де навіть сокіл не літає,
де тиша, що не знає нот,
тому ніколи не співає...
Які незвичні почуття...
Невже тепер я крила маю?
Чи, може, я пішов з життя?..
Чому ж біль досі відчуваю?
За рідну землю і братів
усіх, хто вийшли на майдани
супроти влади і катів –
щем невимовний ятрить рани.
О Боже, як чоло болить
пробите кулею, в нім дірка!
Я пам'ятаю – впав й за мить
злетів у небо, наче зірка.
Так... так! Нарешті зрозумів!
Та це ж мене Майдан ховає,
і той сумний церковний спів
в останню путь випроводжає.
Гадаєте мене нема?
Але, повірте, я існую!
Душа свідома і жива,
все бачу, розумію, чую.
Не маю я тепер очей,
та сліз моїх прозоре море
проллється навесні дощем
на землю, на її простори.
Я не один посеред хмар,
нас тут вже є "Небесна сотня" –
поклавші серце на вівтар
і душу, що не є самотня.
Тепер ми вільні назавжди
у світі, де нема тиранів,
нема страждання і біди
і, головне, нема кайданів.
Не плачте, мамо, Божий суд
свій вирок виніс вже по суті.
А ми несемо варту тут
людьми і Богом не забуті!
Київ. Майдан. 08. 03. 2014 р.
Дякую за відгук Вашого серця. Не дуже зрозуміла щодо зв*язку вірша з диктантом, але якщо пригодився вірш, то є добре. Не хочу себе вихваляти, та коли я його читала, то навіть не очікувала на те, як його сприймуть люди.., навіть чоловіки не стимували сліз. Але давно це було...
Немає слів... чому це сталося, чому людям не живеться спокійно... чого "їм" іще треба? Пани б'ються, а у холопів чуби тріщать... доки ж це буде тривати?
natali.voly відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
