У селі маленькому,
На порозі дерев’яному,
Сидів старий козаченько
Розказував, що туманило.
Як в бої ходив великі,
Як жиду закладався,
Як вірні й сміливі
Козаки скакали.
Як за Україну тремтіли
З усієї люті
Як чесність й віру любили
І як те все забулось.
Нема козаків. Вже пропали,
Хто у полі, хто у дома,
Що із тими москалями
Уклали угоду.
Як Потьомкін і цариця
З ними мирну укладали,
Щоб козаки на просторах
Вже не ночували.
Як засіли у хатах,
А не на Січі,
Як їхні шаблі у сльозах
Зітхали днем й в ночі,
Що порохом покрились,
Кінчали вікувати
Тепер вже поржавіли,
Тепер вже їх не знати.
А ви під ними сидите,
Бо вони хитріші,
А ви їх звідси не женете,
Бо з вами і добріші.
А ви засіли у кутках,
І думаєте, щастя буде,
Кинули матір погибать,
Втекли, її забули.
А ви на продаж ідете,
А ви їм пісеньки співаєте,
Нехай вас доля ізмете,
Що ви так гнило каєтесь.
ID:
500964
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 24.05.2014 14:32:37
© дата внесення змiн: 24.05.2014 14:32:37
автор: John Rashe
Вкажіть причину вашої скарги
|
