Ірусі Денисюк
Надулося небо знов грозами,
Зараз лопне ця хмара над нами.
Люди ходять своїми позами
Хтось дорогами, інші - стежками.
А ми ждемо цієї ідилії,
Надприродних баталій дощу.
Розціловую душу незримую
І тебе я не відпущу.
Обіймаю, притягую поглядом,
На тобі свіжа крапля роси.
У траву знову падаєм стогоном,
Розціловую й ніжно несу.
З-поза обрію дивиться сонце
На веселощі наших сердець.
Ти - моя, а за віконцем
Друг наш дощ закінчує герць.
За мить засміялась веселка
Твоя посмішка краща, повір.
Ти для мене поема й новелка
Моя муза, найкращий мій твір.
22 серпня 2017 р.
