Осінь золота! Дивлюся в очі твої…
Чи довго ще тепло ти слатимеш мені?
Ще, наче, дні ясні… Та чути вже зимою.
І не рятують ті відтінки у вікні.
Осінь золота! Чи слухаєш мене ти?
Чом непокоюсь я в присутності твоїй?
Тепло твоїх вітрів, яскраві ці букети,
Здається, затаїли підступ твій лихий.
Осінь золота! Оці твої усмішки –
Як їх же зрозуміти? Це ж щира доброта?
Не хочу вірить я, що тиждень, два – ще трішки, -
І небо посіріє, - і холод, й мокрота.
Осінь золота! Я не знаходжу місця!
Що ж ще мені зробить, щоб ти іще не йшла?
Покинеш ти мене, й впаде пожовкле листя…
Скажи, як зберегти ці дні твого тепла?
Осінь золота… Побудь іще хвилину…
Прошу – погрій мене хоча б ще кілька днів.
Нехай ще із лісів, нехай ще з неба лине,
Не тихне ще дзвінкий пташиний ніжний спів.
19.09.14
Дуже гарний, добрий вірш 
