Дівчинко з запахом осені, спраглої й мокрої,
З теплими нотками палого, прілого листя.
Що ти питаєш у вулиці, раптом пожовклої?
Що ти шукаєш у холоді, дівчинко чиста?
В кого ти вдалася зрілою, надто дорослою,
Нащо росла не роками, а зливами й грозами?
Як крізь асфальт ти проб’єшся травою пророслою,
Як виживаєш ночами, закута морозами?
Дівчинко тепла, із косами кольору відчаю.
Скільки разів ти вже посмішку свою втрачала?
Що ж ти у осені надто важливе позичила,
Що вона в тебе і тіло і душу забрала?
Дівчинко ніжна, з очима зелено-бездонними,
Наче колодязі, мохом і травами встелені.
Як твої погляди стали такими холодними?
Ким твої вуха бездушно словами прострелені?
Дівчинко трепетна, пледом і сонцем закутана.
Хто в твої коси засипав вже сивого срібла?
Спокоєм сповнена, вітром і мріями сплутана,
Кого шукаєш ти, дівчинко, кому потрібна?
29.09.2014 р.