Коли вже буде лад у хаті?
Коли щасливі і багаті
Всі будуть люди в Україні,
А не у гною? Ми ж не свині!
Ще й досі в нас доріг не має,
Село у злиднях потерпає.
Воно вже ледве животіє,
Але ще хліб у полі сіє,
Ще кимось доїться корова,
Рубаються на зиму дрова,
Бо гас у багатьох відсутній.
Колодязь всохлий, каламутний
Без тої чистої води,
Яку колись пили діди
Й, мабуть, тому і мали сили,
Що іншої вони не пили.
Були столітні ті діди
Кремезні, як старі дуби.
А нині люди сивочолі
У сімдесят вже зовсім кволі.
Не дай їм Боже захворіти,
Не буде їх кому глядіти,
Бо молодь, прихопивши сала,
До міст великих повтікала.
Яка робота у селі?
Лише на матінці землі,
До речі, чорна і важка,
Від неї млоїться рука.
Та й городянам скрутно дуже.
А нашій владі все байдуже.
Бо зараз всі, хто є при владі –
Високі і поважні дяді,
Це – уряд, депутати, мери,
І їм подібні "людожери",
Живуть в палацах мармурових,
Міцних багатоповерхових,
Оперезалися парканом,
Який не взяти і тараном.
За ним "бульдожа" охорона,
Це інший світ, це є VIP-зона.
Всі їздять на таких авто,
Яких не бачив ще ніхто
В Європі, бо грошей не мають
Купити те, що випускають,
Бо ціни зовсім навіжені,
І багатьом не по кишені.
Вони у цих питаннях скромні
І надзвичайно економні.
Там хизуватися не "модньо",
А ось для наших, це природно.
Бо наші – кошти на дорогу
Поцуплять, і вже мають змогу
Не те, що "Бентлі" купувати,
А власний вертоліт придбати.
А решту скинуть у "офшори",
І вже вони круті "мажори".
Це їм даємо хабарі,
Які зникають у дірі
Космічній, чорній держбюджету,
Коли вони жеруть котлету,
Що має назву "Україна",
Яка вже нині не єдина.
Жирують, мають все з того,
Окрім, напевно, одного,
Того з чим треба народитись,
Це – совість, що не терпить ницість.
Але її завжди бракує,
А часто й зовсім не існує
В панів, які полишив нору,
Упевнено злетіли в гору.
Бюджет поповнять підприємці,
Собі лишивши щось у жменьці.
Селяни на панів батрачать
І світу білого не бачать.
Металургійні печі стали,
Які варили феросплави.
( У цьому є хоч "плюс" один –
Не йде у небо чорний дим).
І тисячі людей сьогодні
Сидять без грошей, злі, голодні.
Якщо підніметься ця хвиля,
В якої є потужні сила,
І грізно хлине на майдани,
Її не вдягнеш у кайдани,
Як тих дітей, що "Беркут" бив
І мирний хід в крові втопив.
Це вісімнадцяте століття,
В якому люд простий, це – сміття?
Та, ні, на разі – двадцять перше.
То правда де, що суд свій верше?
До влади є у нас питання,
Але у відповідь – мовчання.
Сплять міцно наші командири.
То, може, "вигострить сокири,
Та заходиться вже будить",
Бо далі так не можна жить?!
Та ми ж, панове, не отара,
Країна наша не кошара,
Де не бідують "пастухи",
І думають, що ми "лохи".
Такі в нас є, але не всі
Глухі, сліпі, німі, тупі,
Що "бе" і "ме" сказать не можуть,
І навіть страх не переможуть,
Щоби у вічі попитати:
"А може вам пора за грати?"
Чорт з вами, трутні, багатійте,
Але ж робіть щось справжнє, дійте!
Бо хтозна, що там може статись,
Наприклад, наш терпець урватись,
І зметемо вас, наче пил,
На це у нас достатньо сил!
Я не лякливий Анонім,
Тому підписуюсь під всім,
Що радив кріпакам Тарас
Шевченко. Але вас
Не до війни я закликаю,
Бо досвіду у ній не маю,
Як Жанна Дарк, я не боєць,
А Лицар Слова Волинець.
І зараз всіх, хто є при владі,
Я звинувачую у зраді!
Якщо ви маєте повагу,
То щось скажіть у противагу.
ID:
536095
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 10.11.2014 23:37:05
© дата внесення змiн: 12.11.2014 23:58:27
автор: natali.voly
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно! Зараз такий час ніби дух Тараса вселився в народ. От і ваш вірш простомовний, зрозумілий про те , що давно наболіло. Цих людожерів народ повинен загнати в рамки, в законні. Тобто якщо йти до Європи, то треба брати потрібний закон, розроблений цивілізованим світом і ніяких поправок-пристосувань для себе коханих. А потім може їм стане не цікаво, не можна буде лобіювати свої інтереси та заробляти на Державі.
