«Революція стала зі мною
Пліч-о-пліч на стежку життя.
Охрестила хлопчину війною,
І канула у небуття…»
Вже цвірінькають птиці ранкові
І вибухи стихли в імлі,
Та гірко самотньому псові
Блукати по ранах землі.
Він Арея-владику шукає,
Щоб стати під стяги війни.
І долю свою проклинає –
Загубивши сліди восени.
Пес не знає, що таке спокій,
Не знайоме йому тепло.
Бо шрами його жорстокі
І стежку стару замело.
Та тільки зачує він постріли
І кров на землі молоду:
Одразу стрілою крізь про́стори,
Звір вітає нову біду.
Примчавши впивається жадібно,
таку юну шматує плоть…
А потім ридає жалібно
Не в силі себе побороть!
22.10.2014