У вирій полетіли знов лелеки,
Я пам*ятаю, мов в хороших снах,
Як ми просили звісточку здалеку,
На крилах щоб приніс цей диво-птах.
У вирій знов птахи летять ключами,
І знов от-так сидить якесь дівча,
Вона сховалася від тата і від мами,
Просить щоб звістку принесло пташа.
Маленька просить звісточку від брата,
Таку коротку, хоч у двох рядках,
Бо якось швидко, братик став солдатом,
І на війну проляг у нього шлях.
Коли це було, вже й не пам*ятає,
Сказав їй брат: "Повинен я іти,
Та чи вернуся я живим? Не знаю..
Та на Вкраїні вільній будеш ти!"
"А там війна. Там ллється кров рікою."
Давно ве світ почув цю новину,
Та дівчинка змирилась із журбою,
Бо брат герой. І знають всі чому.
Але так сильно те дівча хотіло,
Лиш звісточку, просила хоч одну,
Бо серденько за братика боліло,
За те що рано так побачив він війну!
Почався дощ... То плакали лелеки,
Просили в Бога сотворить дива,
Й один лиш лист поштар приніс здалеку,
Що написала стомлена рука.
Йому таки вдалося врятуватись!
Таки знайшли його десь лікарі!
Бо знав він, що не можна просто здатись,
Почув молитву з рідної землі.
***
Лелеки знов летять на чужину,
Мирні краї шукають десь далеко,
А ми чекаємо на ТУ весну,
Як МИР на крилах принесуть лелеки!
