Моя мова – з маминої пісні,
Із блакиті батькових очей,
З ягід калинового намиста,
З чистих вод і зоряних ночей.
Моя мова – з прапора й тризуба,
Із засіяних пшеницею полів.
З переплетених корінь міцного дуба,
З позолоти православних куполів.
Моя мова – із струмка дзюрчання,
Із верби, що плаче навесні,
Моя мова – солов’їне щебетання,
Це квітучий сад в усій красі.
Моя мова – це гніздо лелече,
І принесена їх крилами весна.
Це колиска на заплетеній вервечці,
Це різдвяні й новорічні чудеса.
Моя мова – білосніжна хата,
З пахощами чебрецю й барвінку.
Це стрічками закосичені дівчата,
Це городами протоптана стежинка.
Моя мова – це квітучі мальви,
І тендітний запах матіол,
Це веселки життєдайні барви,
Це сліди на гірці від ґринджол.
Моя мова – вільний дух козацтва,
Це сумний літопис давнини.
Це душі народної багатства,
Віковічна мудрість сивини.
Моя мова – у казках бабусі,
У натруджених віками мозолях.
Вона вигнанницею сновигала у кожусі
По чумацьких вибитих шляхах.
Я її любити не боюся,
Буду цю красу у світ нести.
І до Всевишнього з молитвою звернуся:
«Від поганців мою мову захисти!».
