О, свідомосте Всевишня, де ти є Дажбоже…
ой, чи довго ще Русина так терпіти зможе?
Волю маєм, маєм душу, надто добру маєм,
та в раю Тобою даним, ледве виживаєм.
Обезглавили хозари… наче сиротину,
залишили нас третину… і кругом руїну.
Осуворила їх Північ… нечисть згуртувала,
воно нас… таких Великих, дико згвалтувала.
Славлять виплодки - іуди, свого бога славлять…
нищать пам'ять, убивають… як собак нас травлять.
Ми ж забули свою віру… у Дніпрі убиту…
занехаяли нещасні, у крові умиту.
Тиха скромність і побожність, до діянь чужого,
не залишила нічого… у серцях людського.
Схлипне мудрості коріння… де не де з моралі,
та не зніме браття милі, із очей вуалі..?
Як ярмо нам чужовіря, в ній душі немає,
як рабів ваш світлий розум у петлі тримає…
Наші предки гордість мали, віру поважали...
і по Божім… справедливо, прочу віддавали.
Наша ненависть побожна… має буть кипуча,
бо без неї наша правда, як у полі куча.
У глибинах Воскресіння, колір незнищенний,
із Трипілля жовто – синій, пророста зеленим…
Вкорінився дуб священний, паростки глибоко,
зачекалися юдеї, буде вам… за ОКО.
Вкрали нашу честь і віру, вороги – злодії,
просинайтеся правнуки… вже пора до дії.
У порогах вже готують… довбанки козачі,
досить ставить щоку другу… вже пора для здачі.
Правда наша у моралі, у діяннях гідність…
треба честь тримать в пошані… пора бити підлість!
Чи ж не гідні ми кращої долі? Правдиві слова. 
