Це ти мені тайожне про тільняшку…
Про голубий… десантника берет?
Засунь у зад пусту свою балачку,
Сходи з віршем писако в туалет.
Вдягли її найперше Нідерланди,
Французи майже зразу одягли.
За чверть століття вділи расіянти…
Це правда цюцю ница, й не скигли.
Я мав за честь, колись її вдягати,
В моєму серці колір голубий.
Мене навчили синє шанувати,
Ви ж с.ки явно сині від злоби..
Диви, зявились знову чудотворці,
Несуть брехню із закутків Орди.
Берет зявився вперше в миротворців,
Аби у світі… спокій зберегти.
Ти ба дивись, поєти розвелися,
Із тундри вилізло й звидить…
Як вошогниди в сайтах завелися,
Аби гидоту... Путєна постить.
Не смій чіпати шобло десантуру,
Не смій кусати гн.да мій народ.
Зміни на сайті пад.о партитуру,
Закрий хлєбало юдо – патріот!
О. Сєркіной...Іудінє гнілой!
голубое сердце...
мне это знакомо..
но...в крике как на старом рояле клавишами иногда западают смыслы..
а небо..оно вообще..не любит бряцать оружием..
хотя своевременный крик..помогает сильнее..блеяния..
но еще..действенней..пять минут глубины..
пусть она вернется из моего стыда к вам..
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вчу наволоч Української 
Бахнем дружище шоб вони скоріше поздихали. 
Ото відірвав, Миколо! 
