Ніколи ніхто не вірив у мене.
Ставав слідами на снігу мій вимір.
Ти – своя власна проблема,
Я – втрачений виродок часу.
Знаєш, так легко стати вільним,
Але так важко жити без цілі,
Наче ти єдиний, хто засміявся
На останньому параді скалічених бійців.
Мені казали, що я знайду
Свою другу половину.
Та серед темних коридорів душі
Її покину.
Якось настане день,
Коли вирушать діти колоти старих,
Ось серед них
Знайдеться той, хто нарешті у мене повірить…
