Вічно скуті крила,
І рука на власній шиї,
Терпить країна мила,
Рани відкриті, живиї....
Ще з історії ми знаєм,
Як боролась наша ненька,
Хороше уявлення маєм,
Як страждала рідненька.
Як душу їй терзали,
Як тягли у різні боки,
Як груди розбивали,
а рани заживають, довгі роки..
Та коли рубці затяглись
І стало спокійно спатись вночі,
Двері війни знову відкрились,
Загубивши миру ключі.
Живі нерви знову вбивали,
Волю крові давши,
Будь які кордони долали,
Ні краплі совісті не мавши.....
Уже імунітет у нас,
На всю цю дурість вашу,
Коли уже дійде до вас?????????
ЩО ЗБЕРЕЖЕМ КРАЇНУ НАШУ
