Так срашно заглядати у новини,
Не знаючи як житимем тепер.
Ми підставляємо свої горбаті спини,
Ми рвемо тіло, не шкодуючи ребер.
Сьогодні Україна, як невістка,
Непрохана, набридлива, чужа.
Застряла всім, немов у горлі кістка,
Не раз у спину вже отримала ножа.
Усі цураються її, ніхто не хоче знати,
І відвертають погляди від зустрічі її.
Коли сини, узявши в руки автомати,
Гарячими устами, припали до землі:
«Якщо прогнівали ми Бога, хай простить нам,
Сліпі, як кошенята віддтепер.
Святої правди в очі хай крапне грам,
Від правди з нас сьогодні ще ніхто не вмер. »
І не відчувши ні від кого помочі святої,
Ніхто з них зупинитись вже не зміг.
Обіцяної помочі чужої,
Не дочекались. Огненний батіг
Ворожої країни розмахався,
І кров’ю українською маха.
Вбива нещадно, підло підкрадався
Та нечисть, та розручище лиха.
І як не сташно, все ж ми переможем.
Повернем честь і поховаєм зло.
Ніколи вже сусідам не поможем,
А навпаки, штовхатимем із запалом на дно.
