Це відбувалося осінню...
Сьогодні жовтень, матусю я пишу листа із фронту, ти зараз далеко від мене, в Торонто. Знаєш, самому іноді важко, але я розумію, ти також трудишся, моя сивокоса пташко. Мені не вистачає твого тепла, ех...як я хочу, щоб ти біля мене була. А пам'ятаєш матусю моє дитинство? Як я ще змалечку, казав що захищатиму Україну! Як ти чекала того часу - омріяне материнство, щоб я піднявся на ноги, й не дозволив ворогам зробити із неї руїну...Пам'ятаєш це, мамо? Я знаю, що сумно тобі в чужині, як і мені...так само...Матусю, а тут хлопців в бригаду нових перевели, вони мої брати по крові, вони полюбляють борщ, і не їдять силери, говорять як і я, на нашій - українській мові..Я знаю, що ти зараз усміхаєшся, адже тобі пише твій синочок, як живеш моя голубонько? Як маєшся? Геть у сльозах радості, твій носовичок...Чекай мене матусю, я мабуть вже скоро приїду, приготуй вареники до обіду. Вже вечір. Надворі лагідно світить луна, я пишу ще листа...бо чекає на нього вона - моя люба матінка. Матусю молися за мене у храмі, я хочу жити і дивитися в карії очі тобі - своїй мамі..Завтра тобі прийде мій другий лист, а покищо над головою чути куль свист, надобраніч солодких снів матусю, скоро я приїду, не турбуйся...
(Із Щоденника)
