На березі теплого синього моря
розкинулось місто як квітка прекрасне.
Там люди жили і не відали горя,
по небу качалося сонечко ясне.
Та ось однієї шаружної днини
із моря на берег мов краб банькуватий,
грибок появився лихої години
і став він довкілля собі обживати.
Слизька і докучлива цвіль розмножалась,
уперто втираючись в кожну шпарину,
і ось уже вільного місця не стало,
не тільки людині, а навіть тваринам.
Усі комірчини, шпаківні та буди,
крамниці, шинки, магістрати і храми
убралися в плісняву… Тхнуть навіть люди,
немовби вона панувала віками!
І кожен день з усіх телеканалів
зелена плісень проникає в мізки.
Жують тю цвіль замшілі маргінали
і запивають чаєм, а то й віскі.
З колектора грибок тече й водопроводу.
бракує вже на нього реагентів…
Покрились цвіллю депутати „від народу“,
вона струмить із вуст прем‘єра й президента!
То що вже говорити про місцевих,
мілких чиновників і просто депутатів…
Корито з пліснявою – ось їх мізансцена.
Чи ж не було достойних кандидатів?
Біда ж у тім, що всі у плісняві по-вуха,
що кожен причаївся і чекає –
наступить час, він зніме капелюха
й за нього інші слиз той позчищають…
31.12.2015
* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Місто Плісняви“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632399.
з новим-старим роком , Олесю! Гарна притча... 
