Дорога веде в гору,
не в світло, ні до неба,
а ні до вишньої мети.
Ні до натхненного фурору.
Під ноги стелить...
Де усі сліди?
Де я?
Де ти?
Де впевненість в добрі і злі?
І руки лиш замотані в вузлі.
Подія що прибрала ніби час!
Його лиш розуміння,
прозріння,
мов сліди у нас,
які стирає шелестіння
мертвих тих прикрас,
що їх народжує високий свіжий дощ.
Хода пряма по ньому,
лиш помовч!
Сліди змива.
І нас нема...
І зброя - парасоля?
Нема її, не дала чомусь доля...
У височінь дорогу-
веде пітьма.
Змива і ллє тривогу.
І вірить, жде,
Іде туди людина...
Чи дощ у зраді сам тече?
Але підгляне хтось і утече!
Розкаже що в горі,
в порі,
лиш гільйотина.
(с)16.07.2014р
відеоканал автора
https://www.youtube.com/channel/UC1Go5J9_Owf_cBz1VROw6Hw
