Цементні стіни в просторі моїм
Розносить на куски тайфуном волі,
Коли я йду то грізно гримить грім,
А я навшпиньках йду, тихесенько, поволі.
Мене це кличе і душа моя кипить,
Я наступаю вже сама собі на п'яти,
Ніхто мене не зможе зупинить
Під місяцем свободою сіяти.
Я навмання своїй природі віддаюся,
Бо тільки нею зараз одержима
І більше я нічого не боюся,
Горить у мене сила незгасима.
Я чую їх. По зграї бігають тінями,
Ногами наступаю на голки,
За мною очі світяться вогнями,
Ведуть мене до місяця вовки.
Мої інстинкти досягли до піку
Й до цілі пройдені вже всі етапи,
Не відчуваю більше в часі ліку,
Я приземляюсь на чотири лапи.
Вогонь облизує моє нутро,
На місяць вию я , як та чортиця,
Роса лягає на моє хутро,
Тепер я — перероджена вовчиця.
20.12.2015 р.
